Матеріальна і духовна культура східних слов'ян

До середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство, скотарство, полювання, рибальство і лісове бджільництво. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Х столітті майстерність київських ковалів отримала визнання далеко за межами Русі.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Усього ж дослідники нараховують в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей. Торгівля спочатку мала характер обміну. Згодом зародилися товарно-грошові відносини.

Відбувалося швидке зростання міст. До початку Х століття в літописах згадуються понад 20 міст, до XII століття — біля 200, а перед татаро-монгольським нашестям — вже більше 300 міст і фортець. Велич столиці давньоруської держави настільки вражала сучасників, що Київ часто називали «суперником Константинополя» (європейський хроніст у своїй хроніці 1018 року пише про Київ як «велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість мешканців»).

У східних слов'ян переважала парна патріархальна сім'я, багатожонство зустрічалося рідко. Родова община називалася «мир» або «вервь». За спостереженнями середньовічних письменників, крадіжка і обман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Пізніше традиційне (звичаєве) право було нелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону «Руської правди» (ХІ—ХІІ ст) супроводився численними конфліктами.

Як і в інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було. У бою слов'яни були мужні і безстрашні. У IX–X столітті широко використовуються такі види зброї і спорядження, як важкі мечі, метальні машини, бойові сокири, булави, дротики. Пізніше з'явилася кіннота, використовуються кольчуга, шолом. Вже у VI ст. руські князі мали вітрильно-весельні кораблі.



Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, вітер, вогонь. Не випадково верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, втілював у собі добрий і злий початок. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню; Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Симаргл — бог підземного світу в образі крилатого пса та ін.

У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош — богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву, а також Дану — богиню річок та різні берегині.

Помітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм (людиноподібність) богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т. д., такі місця називали капищами. Культи божеств — прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов — відомі дуже мало. Шкоду, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця (дух літньої полуденної спеки), крикси — духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися небезпечними для тих, хто не дотримувався всіх обрядів і заборон. Як і інші народи, вірили у пекло, вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства, яке у Х ст. стало панівною релігією в Європі. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. За переказами, Володимир відродив забутий і, очевидно, не вельми популярний звичай людських жертвоприношень на Старокиївській горі, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру.

Однак міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії — на відміну від західноєвропейських країн — церква та її служителі всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Вирішивши прийняти християнство, Володимир хрестився сам (згідно з «Повістю временних літ» ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найприхильнішими до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церкві довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило — зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) — до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051). Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. У XIII столітті на Русі було біля 50 монастирів, з них 17 — у самому Києві. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини.

Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків для країни і народу, велике позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. Централізована організація священнослужителів — церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією — найрозвиненішою державою з передовою культурою. Християнство позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.


0773247732794262.html
0773367966248778.html
    PR.RU™